Індивідуальний підхід до дитини у процесі навчання. Розвиток особистості в старшому шкільному віці. Як впливає на нас і дітей ситуація в якій ми діємо?

Навчання є  специфічною пізнавальною діяльністю. Його метою є насамперед засвоєння учнями певної суми знань. На кожному етапі навчання учні йдуть від незнання до знання. Цей рух скеровується вчителем. Але засвоєння знань є їх власною діяльністю, здійснюваною за допомогою таких пізнавальних процесів, як відчуття і сприймання, пам'ять, мислення тощо.

Проблема навчання і розумового розвитку – одна з найстаріших психолого-педагогічних проблем. Немає, мабуть, жодного скільки-небудь значного теоретика дидактики або дитячого психолога, який не намагався б відповісти на питання, в якому співвідношенні знаходяться ці два процеси. Відповідь ускладнена тим, що категорії навчання і розвитку – різні. Ефективність навчання, як правило, вимірюється кількістю і якістю придбаних знань, а ефективність розвитку вимірюється рівнем, якого досягають здібності вчитися, тобто тим, наскільки розвинуті в учнів основні форми їх психічної діяльності, що дозволяють швидко, глибоко і правильно орієнтуватися в явищах навколишньої дійсності.

Давно помічено, що можна багато знати, але при цьому не проявляти ніяких творчих здібностей, тобто не уміти самостійно розібратися в новому явищі, навіть з щодо добре відомої сфери науки.

У розвитку творчих можливостей учнів велике значення має випереджальний характер навчання й виховання. Його обґрунтував відомий психолог Л.Виготський і пояснив так: «Лише те навчання є добрим, яке передує розвитку дитини, тобто спонукає дитину до життя, пробуджує та приводить у дію низку внутрішніх процесів розвитку».

 Сучасна освіта звернена до особистості учня. Під особистісним підходом потрібно розуміти саме індивідуальний підхід до кожного вихованця, що допомагає йому в усвідомленні самого себе, у виявленні можливостей, що стимулюють становлення учня як особистості, його самоствердження, самореалізацію. Адже вирішення будь-якого виховного завдання можливе лише шляхом індивідуального підходу, оскільки учнів, які б виконували завдання однаково і приходили до вирішення заданої проблеми однаковими шляхами, в принципі не існує.

 Індивідуальний підхід виявляється в тому, як вчитель звертається до дітей. Учитель, що любить дітей – звертається до них по імені, не боїться визнати свою помилку, вибачитися перед учнями.

 Індивідуальний підхід вимагає від вчителя створення в класі атмосфери доброго настрою.

Створення на уроках ситуації успіху є одним із пріоритетних завдань при індивідуальному підході. Завдання вчителя – вивільнити творчу енергію школяра, укріпити його віру у власні сили, спрямувати їх у потрібному напрямі.

  В старшому шкільному віці у юнаків і дівчат помітно розвивається самосвідомість. Ці зміни набувають якісно-специфічний характер, бо тепер потрібно зрозуміти і оцінити морально-психологічні якості своєї особи з точки зору конкретних життєвих цілей і устремлінь.

Тому старші школярі і проявляють великий інтерес до власного життя, якостей своєї особи, до своїх здібностей.

 Нове положення в колективі, нові відносини з оточуючими підштовхують старшокласника оцінити свої можливості, зрозуміти особливості своєї особи з точки зору відповідності чи невідповідності до тих вимог, які висунуті.

 Але нерідко старшокласники оцінюють свою особу не об’єктивно – одні не до оцінюють себе, а інші переоцінюють.

Тому треба розумно і тактовно допомагати старшим школярам, щоб у них сформувалося правильне, об’єктивне уявлення про себе, про свою особу. Оцінка учителя, якщо вона правильна і об’єктивна, навіть якщо це критичні зауваження, але сказані з тактом, глибокою вірою в можливості старшокласника, з глибокою повагою до його особи, сприймаються, як правило, нормально.

 Взагалі під час спілкування з підлітками психологи рекомендують уникати оцінок, засуджень, нотацій, а дотримуватися спокійного, ввічливого тону розмови. Адже у стані негативних емоцій здатність розуміти одне одного зникає. Дорослому легше керувати своєю поведінкою, на відміну від підлітка з його нестійкою психікою. Тому саме ті вчителі, що знаходяться поруч із підлітком, повинні дати приклад гідного виходу із важких ситуацій. Якщо ж дорослі демонструють підліткові власну нестриманість, непослідовність у думках і діях, то марно чекати від учня правильної поведінки.

 Слід зазначити, що дорослий потрібен підліткові як партнер, опора, орієнтир у мінливому світі. Дорослий повинен допомогти дитині в здобутті соціального досвіду. Адже лише у спільній діяльності з дорослим підліток розвиває різні здібності та впевненість у власних силах, у досягненні постійної мети.