Вплив ЗНО на викладання історії в школі

Із 2005 р. в Україні розгорнулися організаційні заходи щодо впровадження процедури зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) навчальних досягнень випускників загальноосвітньої школи. Відтоді, спочатку в порядку експерименту, а пізніше – загальнообов’язково, усі, хто бажають здобувати вищу освіту, повинні проходити зовнішнє тестування з основних загальноосвітніх предметів. Упровадження процедури ЗНО змінило ставлення учнів та їх батьків до шкільного навчання. Освітянські управлінсько-методичні структури та учителі змушені переглядати традиційні дидактичні та методичні парадигми.

Зовнішнє незалежне оцінювання суттєво вплинуло на методику навчання загальноосвітніх дисциплін, у тому числі й історії. В роботі зі школярами педагоги усе частіше добровільно, а то й за вказівками управлінців чи методистів від освіти, застосовують методичні прийоми тестового моніторингу, контролю й оцінювання навчальних досягнень. Якщо тести упроваджуються з примусу, без урахування вимог тестології, їх вимірювально-оцінювальне значення спотворюється і не приносить позитивних результатів. Якщо ж учитель застосовує тестування оптимізовано, воно здатне забезпечити досягнення поставлених навчально-розвивальних цілей.

 Практика ЗНО показує, що основними видами завдань є  :

·        завдання з вибором однієї правильної відповіді;

·        завдання на встановлення відповідності ( пошук логічної пари);

·        завдання на встановлення правильної хронологічної послідовності;

·        завдання з вибором трьох правильних відповідей із семи запропонованих варіантів.

Виходячи із цього  здійснюю  підготовку до ЗНО шляхом виконання тренувальних завдань вищезазначених типів, але таких, що передбачали б застосування різних категорій знань та умінь учнів. Тому в межах першого типу завдань виокремлюю завдання на визначення сутності історичних явищ та процесів, формулювання історичних понять, на орієнтацію учнів в історичному часі ( вказувати дати подій, хронологічні межі явищ та процесів, на орієнтацію в історичному часі ( називати та вказувати на картах місця значних історичних подій, території, охоплені історичним явищем), на знання фактів біографії та вміння характеризувати історичних осіб, на конкретизацію історичних фактів ( визначати обставини, учасників подій, характерні риси та головні ознаки), на визначення причинно-наслідкових зв’язків (визначати передумови, причини, приводи, безпосередні наслідки та значення історичних подій та явищ).

Завдання на встановлення відповідності добираю за цією ж логікою, щоб на перевірку кожної групи компетенцій припадало одне завдання.

Завдання на встановлення послідовності повинні передбачати певну хронологічну або логічну наступність, масштабність, ступінь значущості, розвиненості, прогресивність.

Особливості проведення уроків історії в умовах підготовки учнів до ЗНО.

Готуючи учнів до ЗНО вважаю за потрібне звернути увагу на такі питання:

1. Комплексний підхід до засвоєння історичного матеріалу.

2. Проблемне навчання на уроці .

3. Формування історичних понять.

4. Міжпредметні зв’язки.

5. Робота з історичними документами.

6. Робота з текстовими таблицями та схемами.

7. Вивчення історичних персоналій.

8. Робота з хронологією.

9. Робота з підручниками та посібниками.

10. Робота з історичною картою.

11. Учнівський зошит на уроці.

12. Мовлення учнів.

1. Однією з проблем викладання історії є комплексний підхід до засвоєння історичного матеріалу. Як правило, більшість учнів в цілому володіють історичними фактами, можуть викладати їх у хронологічній послідовності та знають найважливіші історичні дати. У той же час проблемою залишається формування у школяра загального історичного світогляду. Учні досить абстрактно уявляють історичний процес. Викликає труднощі оперування та використання понятійного апарату. Аналіз тестових завдань попередніх років показує, що сьогодні вчитель повинен систематизувати навчальний матеріал таким чином, щоб у учнів склалися системні уявлення про історичні факти і події. Учні повинні знати, у яку історичну епоху відбувається та чи інша історична подія, у чому полягає її сутність та історичне значення. Теоретичні та фактологічні знання суміщують із знаннями про історичну добу (тисячоліття, століття, дата). У загальному вигляді при систематизації матеріалу за програмою ЗНО пропоную роботу над такою таблицею:

Тисячоліття	Століття	Дата	Зміст історичної події	Сутність історичної події	Історичне значення

2. Під проблемним навчанням розуміють сукупність методів, за допомогою яких перед учнями створюється проблемна ситуація, формуються проблеми, шукаються шляхи їх вирішення та саме рішення. Умовою для створення проблемної ситуації є включення в урок кількох, часом суперечливих поглядів щодо проблеми, яка вивчається. Учні повинні вибрати правильну точку зору та обґрунтувати її. Це сприяє підготовці учнів до вирішення тестових завдань з вибором правильної відповіді, вчить учнів співвідносити історичні факти і події.

3. Історичним поняттям називають ключове слово чи ключові слова, у яких відображено головні, важливі найбільш суттєві сторони історичних подій та явищ. Засвоєння учнями історичних понять є найважливішим завданням навчання історії в школі.

Процес формування історичних понять починається з визначення суттєвих ознак та розкриття їх на конкретному історичному матеріалі. Далі учні повинні знати сутність історичного поняття. Наступними етапами роботи є визначення місця історичного поняття в загально історичному процесі та їх зв’язок з іншими історичними поняттями. Виділяють такі етапи формування понять:

–       створення цілісної картини історичного явища;

–       виділення його суттєвих ознак;

–       повідомлення поняття, яке закріплює сутність цього явища;

–       визначення поняття;

–       вправи на застосування поняття;

–       перехід до вивчення нових понять.

При підготовці учнів до ЗНО вчителю слід класифікувати поняття, вимагати від учнів засвоєння цих понять, вміти розрізняти їх за змістом історичного матеріалу.

За своєю класифікацією історичні поняття розподіляються на:

–       одиничні – діють протягом короткого історичного часу в тій чи іншій

                           країні;

–       особові     –   діють упродовж  значного періоду в одній країні чи групі  

                          країн;

–       загальні    –  діють у різних країнах, у рамках певного суспільства;

–       всеохопні  – діють у різних суспільствах протягом тривалого історичного періоду.

Поняття розрізняються за змістом історичного матеріалу: економічні, соціально-політичні, історико-культурні.

Дослідження дидактів та методистів підтвердили, що поняття та теоретичні положення в шкільних курсах історії можуть бути засвоєні лише за умови  знання учнями конкретних історичних фактів.

При викладанні історії України слід звернути увагу на вивчення основних понять та ідей курсу, які є провідними в усіх класах і акумулюються в таких положеннях:

–       етапи становлення української державності;

–       боротьба українського народу з іноземними загарбниками;

–       антифеодальний та національно-визвольний рух в Україні;

–       становлення української нації;

–       видатні політичні діячі України;

–       герої національно-визвольних змагань;

–       внесок українського народу в скарбницю світової науки та культури;

–       національні меншини в Україні;

–       соціально-економічний і політичний розвиток України;

–       відродження і побудова Української держави.

4. Аналізуючи тестові завдання останніх років, можна прийти до висновку, що знання учня з історії України не обмежуються лише історичними фактами і подіями. З метою формування національної свідомості громадянина України, учень повинен засвоїти знання з художньої культури, української літератури, вміти користуватися можливостями мережі Інтернет для пошуку необхідних матеріалів та систематизації своїх знань.

Координація історичної освіти з іншими гуманітарними предметами відкриває шляхи підвищення ефективності викладання історії. Звернення  до змісту і методів суміжних дисциплін дає можливість значно розширити вирішення завдань навчально-виховного процесу. Особливе місце у відтворенні подій історичного минулого займає художня література. За допомогою художнього твору вчитель одержує змогу реконструювати історичні події, показати колорит епох, узагальнити образи історичних діячів.

5. Важливого значення для розкриття історичного минулого набуває опрацювання на уроках архівних матеріалів та документальних джерел, які викладені в підручниках, посібниках чи об’єднані та систематизовані в хрестоматійних збірниках. Це дає можливість конкретизувати виклад матеріалу та наблизити школярів до історичної епохи. Як правило, до аналізу документів залучаються учні, перед якими ставляться логічні завдання:

1.     Коли був написаний історичний документ?

2.     Хто автор цього документа?

3.     Якими історичними обставинами було зумовлено появу цього документа?

4.     Які історичні події відображено в документі?

5.     Яке враження цей документ справляє на сучасників?

6. Ефективність навчання визначається конкретними знаннями, вміннями та навичками, які здобули учні в процесі уроку. Велику допомогу в цьому їм надають узагальнювальні схеми та таблиці. Вони містять головне, найбільш суттєве для школярів: дати, події, факти, історичні поняття.

Робота зі схемами й таблицями може відбуватись у таких формах:

а) відтворення вчителем крейдою основного змісту історичного матеріалу у вигляді схем та таблиць;

б) нанесення запропонованого наочного матеріалу на папір, графічне та естетичне його оформлення;

в) виведення схем і таблиць на екран за допомогою технічних засобів навчання;

г) організація самостійної роботи учнів над таблицями та схемами в процесі уроку.

Схеми і таблиці можуть виконувати різноманітні функції, наприклад, узагальнення історичного матеріалу, чи формувати логічне мислення в учнів.

Таблиці можуть використовуватися при вивченні складних історичних тем, наприклад, культури. Оскільки такі теми об’єктивно перевантажені фактичним матеріалом, буде корисним, щоб учні вміли складати тематичні таблиці.

7. У курсі “Історія України”  учні зустрічають чимало історичних образів. Для значної категорії звернення до історичних персоналій є непростою проблемою. Тільки в курсі вітчизняної історії учень має виявити знання історичних портретів, зокрема князів, гетьманів, керівників національно-визвольного руху, політичних діячів, видатних представників суспільного і культурного відродження.

Часто це не можна зробити тільки за шкільними підручниками, тому велика увага надається самостійній роботі, використанню довідкової, документальної та історико-публіцистичної літератури.

Для всебічного висвітлення історичних персоналій рекомендується:

1.     Ознайомитися з найважливішими біографічними даними.

2.     Простежити процес становлення особистості в конкретному середовищі.

3.     Виявити історичні умови, що відіграли роль у формуванні поглядів, якостей особи.

4.     Дослідити участь історичної особи в суспільному житті.

5.     Визначити, інтереси якої соціальної групи, класу, політичної сили відбиває історична особа в своїй діяльності.

6.     Виявити вплив конкретної історичної особи на окремі галузі життя чи суспільно-політичні процеси.

7.     З’ясувати морально-психологічні якості історичної особи.

8.     Показати коло однодумців і соратників історичної особи.

9.     Визначити історичну роль особи та її вплив на певну сферу життя суспільства.

8. У методиці викладання історії вироблено низку прийомів, які допоможуть учням відновити чи збагатити свої знання з хронології.

Насамперед – це складання хронологічних таблиць. Учні записують у хронологічній послідовності дати і назви подій, що допомагає закріпити їх у пам’яті.

В ході уроку вони повинні вивчити мінімум обов’язкових дат, щоб спираючись на них, уміти визначити в часі факти, історичні події.

Важливо не тільки механічно запам’ятати дату і подію, а й логічно пов’язати їх з характеристикою історичного явища та епохою. У загальному вигляді це можна зробити за схемою:

Дата

Зміст подій

Історична оцінка

9. Підручники та посібники – найважливіше джерело знань. Форми роботи з ними можуть бути різними, зокрема:

а)  виписування головних історичних подій;

б) вибір назв, імен, дат;

в) складання текстових і хронологічних таблиць;

г) складання складних і простих планів;

д) робота з поняттями і термінами;

є) аналіз історичних документів, репрезентованих у підручнику.

Кінцева мета самостійної роботи учнів над текстом підручників і посібників, а також різноманітною історичною літературою – узагальнити історичні факти, віднайти зв’язки між ними і зробити висновки.

10. Робота з історичною картою передбачає:

1.      Ознайомлення з історичними картами.

2.     Вибір потрібної історичної карти.

3.     Визначення місцезнаходження на карті об’єкта, про який іде мова.

4.     Уявлення за допомогою карти історичних подій (напрямків походів, місць битв, стратегічних планів полководців, районів народних повстань і національно-визвольних рухів тощо); економічного розвитку, побуту, культурного поступу чи іншої епохи.

5.     Прочитання історичної карти:

а) аналіз історико-географічних образів;

б) порівняння історико-географічних образів;

в) узагальнення історико-географічних картин.

11. Ведення конспекту учнями є важливою складовою частиною уроку. В учнівський зошит записують:

а) тему та план уроку;

б) визначення головних історичних понять;

в) тези лекції вчителя;

г) цитати;

д) календарі подій;

є) різноманітні таблиці та схеми;

ж) цифровий матеріал тощо.

Для ведення зошита треба знати умови успіху:

1.     Виділення головного.

2.     Уникнення надмірної деталізації.

3.     Логічний виклад матеріалу.

4.     Постійний і систематичний запис у зошиті.

Записи мають бути акуратними, без помилок, основні думки і ключові ідеї бажано підкреслювати маркером.

12. У ході уроку історії звертаю велику увагу на всебічний розвиток мовлення учнів. До усної відповіді учнів ставлю такі вимоги:

–       змістовність викладу – повне, конкретне, чітке розкриття теми з використанням найважливіших історичних фактів, їх оцінка з висновками й узагальненнями;

–       логічність – послідовне, чітке висвітлення історичного матеріалу;

–       багатство мовлення – уживання історичних термінів, синонімів, образних висловів тощо. Багатство мовлення зумовлює використання історичних документів, знання літературних пам’яток епохи, історико-публіцистичних творів;

–       емоційність і виразність – яскраве й образне висловлення думки й почуття, вміле добирання прикладів, точність слова;

–       правильне вживання слів – забезпечується додержанням норм української літературної мови, відсутністю слів-паразитів, жаргонних словотворень, русизмів, правильною вимовою і написанням історичних термінів.

Підготовка до ЗНО, – складний багатогранний процес, що включає в себе збір інформації про саме тестування (програма, час проведення, обов’язкові вимоги та компетентності, список рекомендованої літератури), опрацювання теорії (всього об’єму з 5 до 11 класу), систематизація знань, та практична частина (робота з тестами різних видів та форм).

Кожен випускник має розуміти, що його майбутнє залежить в першу чергу від нього самого, рівня його домагань і стремлінь, його готовності працювати і досягати успіху. Максимальні  балів самі не отримаються – це винагорода за наполегливу та клопітку працю над матеріалом та над собою.